"Не зійти з глузду і не вийти у вікно": Міла Єрємєєва про те, як справлятись зі стресом

Міла, як змінилось Ваше життя з початком повномасштабної війни?

Головною зміною є те, що ми почали жити тут і зараз, відкладати щось на завтра, не маємо ніякого морального права. Так, моє життя змінилося і найголовніше, я швидко прийняла факт того, що це війна, і треба щось робити, бути корисною, робити все, що від тебе залежить, допомагати людям. Це досить банальна відповідь, але такою є моя така позиція. Я почала більше читати психології, історію України дізнаватися про себе дуже цікаві речі і в мене повністю відфільтрувалось моє коло спілкування. Я по-іншому почала дивитися на свою професію та на те, чим займаюся.

Як на Вашу думку змінилась роль жінки в час війни?

Я хочу акцентувати на тому, що саме роль української жінки, тому що без перебільшення можна визнати, що вона – сильна, незламна, встигає всюди, знає, що таке тепловізор, швидко може зорієнтуватися, як допомогти, при цьому ще виховувати дітей, підтримувати інших, слідкувати за собою. Для мене війна стала розумінням того, що ми можемо все пережити, можемо все пройти і зі своєї, жіночої сторони наближати перемогу. Жінки, які знаходяться в лавах Збройних сил України і в теробороні – героїні, надихаюсь ними. Хоч я і працюю в інформаційній і медійній сфері, але пішла на стрільбу, тепер знаю, як тримати зброю, як нею володіти, і вважаю, що це необхідно для кожної українки. Роль української жінки розширилася, і я дуже пишаюся нашими жінками. Пишаюся своїми подругами, які встигають все, ще й посваритися з родичами з Росії, це як окремий вид мистецтва.

Знаємо, що зараз ви багато часу приділяєте благодійності. Можете розповісти про кількість сімей, якими займаєтесь та чого не вистачає найбільше?

Я навіть не можу перерахувати вже кількість родин, мам і дітей, яким ми з моєю подругою Євгенією допомогли. Коли ти отримуєш фото дітей, які отримали допомогу, в тебе і щастя, і сльози радості. Після цього хочеться робити ще більше. Ми їздили у села Чернігівської та  Київської областей, досі на зв’язку з родинами. Ми дистанційно допомагаємо тим, хто знаходиться на деокупованих територіях, де є переселенці з різних куточків України. Просто хочеться знати, що в когось з'явилась можливість дати своїй дитині одяг, харчування, і мені цього достатньо. Завжди є потреба, і мені пощастило, що в мене дуже багато друзів, знайомих, колег, які бачать, що ми допомагаємо, і починають долучатись, надсилають донати. Я це називаю "гарячою перепічкою" - підгузки, харчування, суміші – те, що завжди потрібно.

Чи змінились цінності, які були до початку повномасштабного вторгнення? Якщо так, то які стали найважливішими сьогодні?

Не зійти з глузду і не вийти в вікно, тому що я жива людина, і бувають моменти, коли ти вже повністю втрачаєш сенс всього, що відбувається. Потім збираєшся до купи і продовжуєш працювати. Цінності, як виявляється, дуже банальні – цінувати життя, цінувати рідних, близьких і цінувати себе. Усі ці манатки, тачки – це все відійшло на двадцять другий план. Також цінність зросла в собі, я почала більше цінувати себе, свій час, приділяти його людям, які для мене мають значення. Не хочу витрачати свої дорогоцінні хвилини на пусті розмови, хочеться більше читати, пізнавати. Зокрема, я відкрила себе з іншої сторони, стала чесною, стала ще більш прямолінійною і обмежила спілкування з тими, з ким ми не розуміємо одне одного.

Фото: пресслужба Міли Єрємєєвої

Як ви зараз відволікаєтесь? Можливо відкрили для себе нове хобі?

Я дуже багато читаю, почала вивчати історію України. Зараз хобі впевнено вже переростає в те, чим я хочу далі займатися на постійній основі – це танці. Я зрозуміла, що втілення своїх мрій навіть під час війни – це погляд в майбутнє. Мені важко відволікатися, тому що живу постійно в новинах, з цим пов'язана робота. Я розумію, що не можу змінити все, не можу зупинити окупантів, але я можу допомогти, донатити і продовжувати жити, підтримувати український бізнес: ходити на манікюр, педикюр, займатися танцями. Таким чином давати можливість і собі розвиватися, і підтримувати хореографів, займатися музикою, творити, тому що це також вклад в майбутнє України.

Чи можете дати декілька порад, як справлятись зі стресом та відволіктись від новин?

Дивитися україномовний YouTube, це і приємно, і корисно, бо цим підіймаєте у рейтингу україномовний контент. Більше займатися спортом, фізичні навантаження вони завжди рятують. Зайнятися справою, якою ви давно планували спробувати, або просто знайдіть те, що вам приносить задоволення, і завдяки чому можна на годину відкласти телефон. Це може бути йога, книги, курси англійської мови, відкрити для себе мистецтво українських художників: ходити в музеї, відвідувати виставки.

Бачили що ви нещодавно були на концерті Beyoncé. Можете поділитись своїми враженнями, та чи допомогла поїздка за кордон відпочити від новин в Україні?

Я принципово хотіла поїхати на Beyonce Це була моя перша поїздка за кордон з 24 лютого. Beyonce – це легенда, історична музична постать, і мені було дуже цікаво подивитися, як вона працює з професійної точки зору. Якщо чесно, я навіть не знаю, як дивитися після цього на підготовку наших артистів, тому що Beyonce задає такий рівень, що хочеться до нього йти, чого я й бажаю нашому шоубізнесу. Дуже надихнула, змотивувала і дала зрозуміти, що все можливе і кожен з нас може йти до своєї мрії, працювати, боротись, не здаватись і досягнути бажаного. Чи відволіклась від новин? Ні, я все одно читала, слідкувала за подіями в Україні, бо в мене вже є звичка. Я ненавиджу відпустки, ненавиджу їхати в інше місто, тому що я звикла працювати постійно, але тут було таке перезавантаження, яке мені було потрібне. Найголовніше - отримала сильний поштовх і стусан під мій красивий зад, щоб робити та не зупинятися.

Чи будуєте ви зараз плани на рік, чи тільки на найближчий період?

Якби це питання було рік тому, то я б сказала, що я будую тільки на найближчий тиждень або найближчі декілька днів. Зараз, якби росіяни не намагались налякати, ти все одно будуєш плани, хоча розумієш, що може статися все що завгодно. Але якщо не плануватимемо майбутнє, ми тоді не відбудуємо та не відновимо країну. Тому я будую плани і, на жаль, саме війна дала мені зрозуміти, чого я хочу насправді від своєї професії, від себе і від того майбутнього, яке буде.

Бачили відео, де ви співаєте. Можливо задумались перепрофілюватися на роль співачки?

Це моя мрія, я можу вже сміливо зізнатися в цьому, і до цієї жахливої великої війни були навіть плани. Не перепрофілюватися, а додати ще один напрямок – музичний, не співочий. Для мене, наприклад, співачка – це легковажно, а музикант – це більш вагомий і енергетично наповнений опис цієї професії.. Тому я точно не буду співочою ведучою. Це не означає, що я піду з телебачення. Просто зрозуміла, що я можу і хочу робити ще більше. В мене є радіо MAXIMUM, але музична історія буде розвиватись. Хоч війна досі триває, українці вперто йдуть вперед і розуміють, що мрії здійснюються і будуть здійснюватися. Я належу до відсотка тих людей, які не зупиняються і йдуть до своїх мрій.